Нині пора вечорниць. Традиційно вони розпочиналися від свята Долі з головним дійством – дівочими ворожіннями. Проте найвеличніші вечорниці завше відбувалися на парубоче свято - Калиту. Бог людської долі Калита народився в найкоротший день, коли сонце в небі світить найслабше, щоб стати вічним опікуном молодого сонця Коляди, щоб теплом людських сердець уберегти той святий Божий дар непростого хліборобського року - врожай від злих ворожих сил. В народі кажуть: - Взимку сонце заходить, а Калита сходить. Сходить з надією щасливої долі людей у новій зустрічі весняним сонцем. 12 грудня у Центрі народної культури «Музей Івана Гончара» свято розпочалось виступом етногрупи «Буття», які зустрічали гостей. Колядки та щедрівки співав автентичний гурт «Гайворон» з Кіровоградської області. З цікавістю присутні спостерігали за вив’язування традиційних жіночих головних уборів різними способами. Майстер клас з випікання Калити з успіхом провела народна майстриня Ганна Бут. Саме приготування святкового коржа було обставлене багатьма ритуальними діями, які підкреслювали його сакральне значення, хоча, швидше за все, семантика цих дій уже давно забулася, і виконувалися вони радше за традицією. Сакрально-магічне значення калити підкреслює також звичай прикрашати її калиною, квітами, цукерками, родзинками, горіхами, маком, засолоджувати медом тощо. Хліб у вигляді кільця із діркою посередині в календарній, родинній ритуалістиці багатьох слов’янських народів наділяється магічною силою, виконує функцію, подібну до інших круглих предметів із отвором (кільця, вінка, каменю з діркою тощо). У слов’ян здавна хліб осмислювався як божественний дар, а також як самостійна жива істота (порів. Колобок із його астральною символікою) і навіть як образ самого божества. Калитинський: - Хто першим до Калити поїде? Коцюбинський: - Дозвольте мені! Калитинський: - Тоді витанцьовуй собі коня! Так розпочиналося магічне дійство. Щоби бути допущеним до кусання Калити, парубкам приходилось пройти ряд випробувань: танцювати, співати, промовляти скоромовки, розгадувати загадки… - Що сходить без насіння? - Де середина Землі? - Хто старший: ячмінь чи овес? Сиплють загадками дівчата з гурту «Лебедія». Непросто хлопцям танцювати «Зайчика» у супроводі троїстих музик «Буття» та ще й через покладені навхрест рогачі ! Нарешті можна кусати Калиту. Це теж непросто. Двома руками потрібно тримати «Коня»(коцюбу), на котрому сидиш. Сміятись не можна – «Писар» розмальовує обличчя сажею тим, хто порушує правила. Калита твердюча, хилитається та крутиться. Пан Калитинський не дрімає. Він то опустить Калиту майже до підлоги, то підніме, що вже треба до неї стрибати… Ігри, забави, жарти…В центральному залі зібралося велике коло танцюючих. «Ойра», «Картопля». «Гречаники» - танець за танцем закручують народні музики «Буття». Хто проголодався міг тут же підкріпитися. Всім сподобались вареники від Ганни Бут. 14 грудня у хаті Карася відбулися святочні вечорниці під егідою Країни Мрій Олега Скрипки. Тут народ веселили етногурти «Буття», «Гуляйгород» та «Чоботи з бугая». Кожен учасник міг під керівництвом Ганни Бут власноручно виліпити вареники, зварити та з’їсти свій виріб. Дівчата ворожать. Кожна юнка хоче дізнатися, як буде зватися чоловік, для цього вона виходить на вулицю і питає першого зустрічного чоловіка, як його звати. Дві свічки, запалюють і якщо вони прихиляться одна до одної, то це ознака щасливої долі. По забаві від Калети відвязують стрічку, ділять між всіма присутніми. Насамкінець Олег Скрипка продемонстрував свою майстерність етнодіджея.

Київська лабораторія етномузикології (ЛЕК) при Національній музичній Академії України ім. П. Чайковського до 15-річчя дослідницької діяльності 17 грудня провела наукову конференцію «Молода етномузикологія України», де було заслухано 12 доповідей по актуальним питанням. Кабінет народної творчості Попередником ЛЕК був Кабінету народної творчості (КНТ). В 1934 р. музичну частину Музично-драматичного інституту було приєднано до Київської консерваторії, остання успадкувала колекцію народних музичних інструментів, подаровану свого часу Музично-драматичній школі М. Лисенка . Ця колекція, а також невеликий фонд спеціальної літератури стали матеріальною основою КНТ . Довгі роки КНТ був декоративним елементом. Із появою В. Матвієнка на посаді завідувача (1962) робота КНТ увійшла в нове річище. Були започатковані студентські фольклорні експедиції. Пройшла презентація книги «Київська Лабораторія етномузикології. 1992-2007» у якій окреслено історію формування київської етномузикологічної школи, подано відомості про науковців ЛЕК та їх особисті досягнення. Висвітлено збирацьку роботу фольклористів: етапи створення етномузичного архіву. 150 експедицій, 1000 годин фольклорних матеріалів з 1200 сіл 22 областей – сухі, але промовисті цифри. Було переглянуто документальний відеофільм та відбулася інтерактивна презентація мапи «Польові маршрути київських фольклористів» На завершення конференції присутніх порадували етнічними співами та музикою гурти Божичі, Володар, Буття, Гуршоправці та молоді виконавці

12 грудня о 17 годині у Центрі народної культури «Музей Івана Гончара» за адресою вул. Мазепи 29 ( від м Арсенальна трол. 38, до кінця) відбудуться вечорниці.

У програмі:

·        Майстер клас з випікання Калити;

·        Колядки та щедрівки співає автентичний гурт «Гайворон» з Кіровоградської області;

·        Майстер клас з вив’язування традиційних жіночих головних уборів;

·        Випробування для парубків;

·        Кусання Калити;

·        Фольклорні гурти, троїсті музики;

·        Народні ігри, забави, жарти…

Вхід платний: для дівчат 10 грн, для хлопців 15 грн

Мене зацікавила стаття в тижневику "Зеркало недели". Виношу на суд громади ці роздуми і порівняння з історичними та іноземними аналогами( в скороченому вигляді). Елена КУЛИКОВА Город из камня... Все замерло в анабиозе. И вдруг из-за угла доносится звон струн, или хрип саксофона, или надрывное завывание скрипки. Заворачиваешь за этот угол и видишь одного из потомков Орфея, которому ни снег, ни зной, ни дождик проливной не помеха, чтобы радовать прохожих. «Древнейшая профессия» У всех и всегда были свои народные, бродячие, уличные музыканты. Еще на Руси скоморохи, а позже кобзари в своих представлениях, песнях и поэмах рассказывали, что творится в соседних поселках, описывали исторические события. И таким образом формировали «моральный облик» народных масс. В средневековой Европе, когда королю или вельможе хотелось послушать пение, и они звали барда, певец должен был спеть три различные песни: жалобную, веселую и колыбельную. Если же барда просил петь простой поселянин, то закон повелевал поэту петь «до изнеможения». Считалось, что народ должен стоять к барду гораздо ближе, нежели король, королева и остальная знать. Музыкальные этнографы Выйдя из метро «Арсенальная»,обнаружила среди площади двух «народных музыкантов»: Олега и Василия Бутов, отца и сына, основных участников ансамбля «Буття». «Мы ездим от села к селу к старым людям, из их уст записываем все самое давнее, самое интересное, что они знают, и исполняем без какой-либо обработки. Как услышали – так и исполнили. Мыслим, как народные музыканты. Две скрипки, цимбалы, бас, барабан с тарелочками в этом составе. Цимбалы - гуцульские, ручной работы, в них - сто семьдесят семь струн». На цимбалах играет сестра Олега Оксана. «Играем полтавскую, тернопольскую, закарпатскую и гуцульскую инструментальную музыку. Гопак, гречаныки, орлыця, польки, молодычка, краковьяк», — рассказывает о деятельности ансамбля его руководитель Олег Бут. «Лично я занимаюсь музыкой с четырех лет. Для нас игра на улице - это прежде всего общение с людьми, с другой стороны – своего рода реклама украинской традиционной музыки. Еще лет шесть назад на нас смотрели, как на придурков, мол, кто вы такие, что вы тут играете-поете? Сейчас отношение изменилось». Музыканты выступали на таких украинских фестивалях, как «Країна мрій», «Шешори», «Трипільське коло», «Етноеволюція». Среди иностранных фестивалей, посещенных «Буттям»: Vilandi в Эстонии, Прибалтийский фестиваль, фестиваль Basel в Швейцарии, Mjkolajki Folkowe в Польше. Мое внимание привлек довольно необычный инструмент, похожий на барабан, диаметром сантиметров в сорок и высотой — в двадцать, на котором играл Бут-старший: «Это — бухало, народный украинский инструмент. Он перевешивается через плечо, и музыкант может играть на ходу. Как правило, его использовали, когда нужно было устроить свадебный ход в церковь и обратно». Мысли и Думы • После разговоров с музыкантами задумалась о многом. Почему, например, даже когда мне нравится мелодия, я прохожу мимо, хоть никуда и не спешу? Почему далеко не всегда оставляю деньги, даже когда играют действительно талантливые люди ? Может быть, воспринимаю как должное? Или внутренняя робость, закрытость, неспособность без надобности свободно общаться с людьми, которые нравятся. зацикленность на себе, на том, как вигляжу, что обо мне подумают, ставит между нами, человеческими детенышами, некие вавилонские стены, целый забор из башен. Такие мысли всегда лезут в голову, когда общаешься с истинно свободньми людьми, довольными миром и собственной жизнью. У нас к уличным музыкантам относится вполне нейтрально. Разве что Львов 2-4 мая приводил в центре города их небольшой фестиваль. В остальных городах – затишье. А вот в Мексике, ежегодно в день святой Сесилии отмечают праздник Мариачи – это скрипки и хоровой вокал, связка, что начала сушествовать чуть ли не раньше, чем сама Мексика. Литва в этом году провела фестиваль уличных музыкантов аж в тридцати городах. Выступали все вперемешку – и звезды, и аматоры. В Москве с 12 по 23 сентября прошлого года в подземках выступали уличные таланты со всего мира. В Сиэтле, например, уличным артистам, художникам и музыкантам городские власти платят за то, что они привлекают жителей в зоны отдыха и таким образом снижают вероятность правонарушений. В турецком городе Арсузе мэрия объявила на всю страну конкурс уличных музыкантов – заботятся о турисгах -пляжниках, чтобы их нежные уши не раздражала музыка низкого качества. Казалось, почему бы не последовать мировому примеру? Самоустранились бы, к примеру, полупьяные «панки-гитарасты» и полуслепые бабушки с допотопными синтезаторами-шарманками. К тому же достойная альтернатива «Шансу». В нашей стране еще жив андеграунд. За последние пару месяцев, где и кого только не встречала... Виртуозную девочку-скрипачку недако от филармонии; бородатого задумчивого-панфлейтиста на Вокзальной площади и возле Гостинного двора; труппу из Донецка: гитара, скрипка, барабаны и две прекрасных девочки танцовщицы около метро Льва Толстого. Возле того же Гостинного двора часто играют современные этнические ансамбли, в состав которых входят такие инструменты, как виолончель, волынка, варган. Как-то зимним снежным вечером меня ужасно согрел саксофонист на Европейской площади, вселил можно сказать, новую веру в жизнь. На Большой Житомирской и возле памятника Сагайдачному часто можно увидеть файер-шоу, исполненное под аккомпанемент всевозможных африканских тамтамов, дарбук и джамбеев. А чего стоят улыбчивые дедушки с аккордеонами на станциях метро? Поднимаешся на эскалаторе и думаешь «Нет, ну чем мы не Париж?»-    Шановні журналісти! Чи актуальна ця тема? Чи є вуличне музикування виходом для музикантів при нинішній економічній скруті? Чи є в нас сили щоб впроваджувати світовий досвід?

Памятаю був в Києві на Печерську у підвальному приміщенні з обдертими стінами без жодних прикрас симпатичний ресторанчик з промовистою назвою «ОstaNNя барикада». Прикрили. Потім він вигульнув аж у Харкові, але теж ненадовго. Спільним для цих закладів було: табличка на вході «Тут говорять українською», націленість на студентську молодь, молодіжні вечори поезії, вечорниці з запрошенням українських мистецьких колективів, зустрічі з цікавими людьми, тощо. Громадська організація мистецьке об'єднання «ОstaNNя барикада» веде свою історію з 2006 р. Проводить активну культурно-мистецьку діяльність з головною направленістю на популяризацію української сучасної культури. Втіленням цієї ідеї є проекти об'єднання – перформанси, вечірки, окремі літературні проекти, видання альманахів та музичних збірок, фестивалі, серед яких: літературно-музичний фестиваль «Харківська Барикада» (м.Харків), літературно-музичний фестиваль «Луцька Барикада» (м.Луцьк), літературно-музичний фестиваль «Житомирська Барикада» (м.Житомир), літературно-музичний фестиваль «Барикада на Тузлі» (Крим, Тузла, м.Керч, М.Сімферополь), всеукраїнський літературно-музичний фестиваль «Київська Барикада» (м.Київ), всеукраїнський фестиваль вертепів «Карпатія» (м.Івано-Франківськ) та всеукраїнський музично-літературний андеграундовий фестиваль "День Незалежності з Махном". Незмінний керівник «ОstaNNьоїбарикади» - легендарний ватажок студентського голодування на Майдані Незалежності Олесь Доній. 14 жовтня 2008 р. відбулося в місті Київі свято традиційної української культури – фестиваль повстанської пісні «Покрова». Спочатку місцем проведення акції планувалась площа Б. Хмельницького. Проте в останній момент фестиваль перемістився на сусідню Михайлівську. Мистецьким об'єднанням були запрошені народні колективи з Волині, Галичини, Прикарпаття та українські барди серед яких: родинний ансамбль «Великодні зернятка», чоловічий ансамбль «Черемош», Софія Федина, квартет «Литаври», пісенний батальйон Остапа Стахіва, Володимир Журба та Оксана Лінчевська, ансамбль «Родинне Перевесло», Кобзарі Силенко Тарас та Силенко Святослав, ансамбль «Дніпро», Тарас Житинський, чоловічий вокальний квартет етногурту «Буття», Едуард Драч, хор «Гомін», Віктор Морозов, гурт «Рутенія» та гурт «От Вінта». «ОstaNNя барикада» до свята видала пісенник «Українська повстанська пісня», що складається з творів, виконаних учасниками фестивалю. Активісти громадської організації перед початком акції роздали пісенники глядачам. Під час дійства разом з артистами співав весь майдан. Незабутнє явище! Прийнято вважати повстанські пісні суровою, серйозною справою. Аби читачі впевнились , що повстанці ладили з гумором, надаю «повстанські» слова відомої пісні «Комарик»: Ой, що ж то за шум учинився, гей, Що Комарик до повстанців зголосився!   Двічі Зголосився наш Комар до повстанців, гей, Щоб кусати москалів-голодранців.            Двічі Примостився наш Комар на дубочку, Закріпив скоростріл на листочку.              Двічі Ой, знялася на раз шура-буря, гей, Вона того Комарика з дуба здула.                Двічі Та й упав наш Комар на помості, Поламав москалям ребра й кості.                 Двічі Поховали москаля край дороги, Видно руки, видно ноги, видно роги.          Двічі Поховали москаля як собаку, Видно руки, видно ноги, видно вухо.          Двічі Поховали москаля у куфайці, А у того москаля видно пальці.                     Двічі Розпочинав свято на Михайлівській військовий духовий оркестр, а завершули -загальні співи. Велика подяка Олесю Донію, режисеру фесту Сергію Архипчуку, ведучому Євгену Ніщуку і всім хто організував та прийняв участь у цій величній Події!   етногурт "Буття"

 

 

Ой у лузі червона калина похилилася.

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину піднімемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Марширують стрільці січовії у кривавий тан.

Визволяти братів-українців з ворожих кайдан.

А ми наших братів-українців визволимо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Гей, у полі ярої пшениці золотистий лан.

Розпочали стрільці січовії з ворогами тан.

А ми тую червону калину піднімемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,

Та й прославить по всій Україні січових стрільців.

А ми тую червону калину піднімемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

 

14 жовтня 2008 р. по всій Україні проходитиме традиційне свято Покрови. Саме в цей день з 12.00 до 15.00 мистецьке об’єднання «ОsтаNNя Барикада» проводитиме в місті Київі на Софіївському майдані однойменне свято традиційної української культури – фестиваль патріотичної пісні.

В рамках програми фестивалю плануються виступи народних колективів з Волині, Галичини, Прикарпаття та українських бардів. Кульмінацією стане виконання патріотичних та повстанських пісень такими гуртами, як Плач Єремії, Рутенія та От Вінта.

 

Етногурт "Буття" (www.buttia.kiev.ua) записав новий альбом "Ми ідем за Україну". До нього ввійшли повстанські, стрілецькі, жовнірські пісні.

Великою рушійною силою, що піднімала народ на боротьбу була віра предків наших. Після хрещення Русі, переслідувані князями волхви об’єднувались у таємні громади і утворювали у віддалених місцях Січі, засновували школи бойового гарту.

Більшість волхвів пішла в народ і стали боянами, байдами, кобзарями, бандуристами, козаками-характерниками, мамаями. Історичні билини, думи і балади сприяли збереженню в народі пам’яті про своє походження, як оберіг від асиміляційних процесів з ворогами. Впроваджуючи співочі звичаї волхви заклали механізм збереження рідної мови.

В 1775році Катерина ІІ зруйнувала Запорізьку Січ. Традиція козацької боротьби за волю України продовжувала жити у піснях («Повіяв вітер степовий», «Розпрощався стрілець»). Остання пісня має таку сильну енергетику, що її співала навіть комуністична молодь, правда на свої слова («Там вдали у реки…»).

Національне відродження розпочалось 5 травня 1900 року заснуванням першої Січі на Покутті Кирилом Трильовським. Руханково-пожежні товариства вилилися в масовий народний рух і утворення в 1913 році новітнього українського війська Українських Січових Стрільців. В стрілецьких піснях(«Ой на горі на Маківці») відбито наказ про потребу національного визволення та розбудови української державності. Вони будять почуття, розум, грають неоціненну роль у розвитку національної духовної культури незалежної України.

Повстанські пісні допомогали у боротьбі вояків УПА за долю та незалежність України. Вони піднімали їх бойовий дух,виховували в них стійкість,мужність та відданість справі («В Закарпатті радість стала», «Світить місяць над зорями»),за яку боролися повстанці. Збірку пісень в записах Михайла Іванюка нам люб’язно надала відома гуцульська журналістка Антоніна Спільна з Кутів. Пан Михайло – фольклорист, етнограф, краєзнавець. Він, очевидець повстанського руху, тримав в памяті ці чудові твори більше півстоліття

Більшість повстанських пісень написана в мінорі,і це закономірно, бо в цих піснях співається про розлуку повстанця з коханою дівчиною та рідними, передається туга за вбитими вояками («Подай дівчино руку на прощання», «В Карпатах сум і жаль настав», «Як з Бережан до Кадри», «Повіяв вітер степовий».

Незламний дух українського воїнства(«При каноні стояв») та нестримна жага до життя («Шабелина») відчувається і в жовнірських піснях, що передували стрілецьким.

Пісня «Над’їхало авто» розвінчує міф про співробітництво повстанців з гітлерівцями. Бойові будні оспівуються в піснях «Ой у лісі , на полянці», «Ой там під лісом, темним бором».

Багато пісень героїчного(«Гей вкраїнці милі браття», «Ми українські партизани»), епічного («Десь там далеко на Волині», «Ішли ми з друзями»), маршевого («В горах грім гуде», «Йдуть повстанці») характеру. Визвольні пісні мають пізнавальну, історичну та естетичну цінність, тому іх залюбки співають українці.

Не вдалося записати жодної української пісні про Червону армію, зате пісні вояків УПА знають і люблять. До цих пісень ще довго припадатимуть як до цілющого джерела, здатного витравити з душі і тіла хворої нації рабський дух, робити людину сильнішою,мудрішою у життєвих змагах.

Зважаючи на побажання блогерів надаю слова пісні "Лента за лентою":

Вже вечір вечоріє, колишеться трава,

Йде армія повстанча, йде армія УПА.

Приспів.

Лента за лентою набої подавай!

Вкраїнський повстанче, назад не відступай!

А ворог атакує і преться щосил,

Юнак-скорострільник їх вправно косив.

Приспів.

Як сонце сходило,утомлений юнак

Упав поранений, упав він навзнак.

Приспів.

До нього санітарка поспішно іде,

В обличчя вдивляється, його пізнає.

Приспів.

Він в неї вдивлявся, а рана запекла,

Вже біля скоростріла дівчина молода.

Приспів.

А ворог атакує, в останній момент

Наново заграв їх московський кулемет.

Приспів.

Вкраїнські повстанці боролись, як орли,

Останні набої для себе берегли.

Приспів.

Йде лава за лавою, колишеться трава,

Йде армія вкраїнська, йде армія УПА.

Приспів.

 

            

  Танцювала риба з раком,

А петрушка з пастернаком,

А цибулька дивувала,

Як петрушка танцювала.

Орелі - гойдалка або колиска, в якій плекалася дитина від перших днів свого народження.

А ще так назвали Перший всеукраїнський дитячий фольклорний фестиваль його організатори Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» та продюсерська агенція Etno Sound.

Фестиваль відбувся 6-7 вересня під лозунгом «Турбота про майбутнє України варта всіх наших зусиль!» і мав за мету збагачення сучасних методів виховання дитини досягненнями української етнопедагогіки. За основу формування особистості, на думку ініціаторів, необхідно брати автентичну народну культуру.

Залучення дітей та батьків до спільної творчості, входження молодих у процес творення народного мистецтва, представлення етнічної самобутності фолькгуртів з різних регіонів України, обмін досвідом і демонстрація здобутків – основні цілі заходів проекту.

Відбувся розгорнутий показ української традиції плекання дітей від немовлят до шлюбного віку (16-17 років). Для дітей до 3 років життя це:

• колиска;

• кукурудзяні качани намазані медом;

• ходунці;

• візочки;

• коники;

• колискові пісні;

• забавлянки;

• примовлянки;

• перші пострижини;

• пелюшки (сповивання);

• соціальні навики в сім’ї: «чолом віддавати» - для хлопців; прихід до хати з хлібом — для дівчат.

• Як ходять у гості, гостинці

• Купіль

• Заходи коло малих дітей (Що робити, як дитина злякається)

• Перші забавки та іграшки

• Забобони та звичаї (перша сорочка, коли стригти нігті та ін.)

• Як говорять про дитину, щоб не зурочити.

• Сидушки, коли вчать сидіти, як вчать ходити, що приказуть.

• Назви на дитину.

• Як вчать дитину говорити

• Заходькуваті діти

• Старуни, мовчуни, віщуни

• Перші обов’язки

• Дитячі хвороби та народні методи лікування

Від 3 до 6 років:

• Провини і покарання

• Перші чесання для дівчинки (обряд «Сахнівна»);

• Що вигадують для дітей

• всадження на коня - для хлопців;

• господарські обов’язки: куряче, гусяче, отарне; чередне;

• сопілка, свищики (виготовлення, основи гри на дитячих інстументах);

• Пострижини

• Дитячі передражнювання

• заплітання для дівчат (коло кілки, бовтиці...);

• дитяча іграшка (забави);

• пісня «Го-го-го, коза»

• гойдалка, змій, лук, мороки, ходулі, музичні інструменти.

Від 6 до 9 років:

• писанкарство;

• петрикування: мандрики з сиром, празникові (кольорові) коралі з тіста;

• гаївки для дівчат;

Від 9 до 12 років:

 

• парубоцькі і дівоцькі громади;

• обрядовість, традиції річного календаря;

• гра «Зайчик»;

Від 12 до 16 років:

• «Вербовая дощечка»

• Калита

• Івана купала

• Танці

Ніна Матвієнко, лірник Сашко, Євген Товстуха, дядько Лев, гурт автентичної української музики «Буття», «Школа традиційного народного танцю» не потребують особливих рекомендацій.

Були запрошені дитячі фольклорні колективи з Києва: «Левеня», «Яворина», «Цвітень», «Зернятко», «Дай Боже». А також «Великодні хороводи» (Шептичі, Львівщина); «Вербиченька» (Нова Водолага, Харківщина); «Цвіт папороті» (Соболівка, Вінниччина); «Бойківські музики» (Стрілки, Львівщина); «Чорнобривець» (Шишаки, Полтавщина); «Світлячок» (Золотоноша, Черкащина); «Співаночки» (Донецьк); «Цімборики» (Хуст, Закарпаття); «Перекотиполе) (Велика Олександрівка, Київщина); «Берегиня» (Ємільчено, Житомирщина). Це був калейдоскоп різноманіття фольклорної спадщини.

Кожен виступ – феєричне театральне дійство з регіональними особливостями.

Прелюдією свята став виступ етногурту «Буття» прямо на вулиці. Автентичні пісні, побутові танці з їх показом дітям та випадковим перехожим, інструментальні награвання зазивали киян до святкових заходів.

На відкритті фестиваля гурти Цвітень (Київ), Цвіт папороті (Вінниччина), Чорнобривець (Полтавщина), Вербиченька (Харківщина) показали веснянки, обжинки, дитячі ігри.

Українські колисанки не просто заспокоюють діток. Вони сприяють фізіологічному та психічному розвиткові немовлят і вивчаються мамами усього світу. Великий двір раптом опустів. В приміщенні музею майстер-клас з колискових пісень проводила Ніна Матвієнко.

Хлопчики 12-14 років випробовувались на дорослість. Затим відбувався ініціальний обряд всадження на коня який символізував вступ до парубоцької громади з розширенням обов’язків.

Постійно працювала виставка «Дитина в звичаях і побуті українського народу». Дитячі меблі, одяг, іграшки, дитячі знаряддя праці, фото, картини, гостинці з відеосупроводом – забавлянки, колискові, казки.

Чим гратися дитині: ляльками чи машинками і зброєю? В грі діти навчаються проявлятися у дорослому житті, «проживають» своє майбутнє життя. Тому думайте які іграшки купувати. Не варто, наприклад, дарувати ляльку Барбі з дорослими рисами, тому,що дитина сприймає ляльку як немовля, яке потрібно пеленати , заколисувати.

На ігровому майданчику ДОМу «Равлик» діти мандрували по обрядах року, вчились готувати святкову атрибутику. Звучали казки, загадки, скоромовки.

Як завжди розважав своїми мудрими казками лірник Сашко. Його казки – це живі народні картинки з обов’язковою участю слухачів в якості дійових осіб, що можуть на ходу міняти хід подій.

…Хочеться сказати кілька слів про мудрого дядька Лева Скулинського. Він спілкувався з Т.Шевченком, О.Пчілкою, І.Франком, Л.Українкою. І зараз живе на Волині біля озера Нечимного (с.Скулин, Ковельського району). Любить дядько розповідати діткам про Лісовиків, Мавок, Перелесників, Потерчат… Майструє для них іграшки і чекає на листи(поштовий індекс 45043).

Для представників преси пройшла прес-конференція під головуванням директора фестивалю Петра Гончара.

В рамках фестивалю пройшла презентація та перегляд анімаційного відеофільму «Лис Микита».

В неділлю відбувся круглий стіл «Впровадження народного досвіду плекання дитини в сучасному українському суспільстві» для батьків, вихователів, вчителів,.методистів, науковців. Ведуча - Ярослава Левчук. Презентувалась книжка Марка Грушевського «Дитина в звичаях і віруваннях Українського народу» та відео «Українська традиція плекання дитини».

Два дні працювали:

• майстер-класи з соломоплетіння, гончарства, ткацтва, писанкарства, витинанок, бісероплетіння, виготовлення традиційної народної іграшки (лялька-мотанка, трипільська іграшка, кукурудзяна лялька), випікання жайворонків з тіста, молотіння збіжжя;

• «плекальні» для дітей і навчання батьків;

• «Школа традиційного танцю»;

• екологічний намет;

• виставка-продаж дитячої літератури;

• виставка-продаж робіт народних майстрів.

Комп’ютерна техніка, екологічно небезпечні іграшки, швидкі темпи подання інформації та її надмірна кількість спричиняють психічні розлади у дітей. Для нейтралізації негативних впливів треба повернутися до природніх методів виховання, зокрема музики, співу, гри, танцю,малювання, народних ремесел.

Важливу роль у процесі становлення людини відіграє фольклорна спадщина: колискові, забавлянки, лічилки, загадки, примовляння.

Виготовлення народної іграшки, писанки, витинанки, керамічних виробів, гра на народних музичних інструментах, сприяє гармонійному вихованню дитини, розвиває фантазію, мислення, мовлення, моторику, тактильні відчуття.

Відновлюймо плекальні традиції!

                                            

 

                                                  

      Цього року святочне дійство проводиться в Києві та Бобриці і проводиться два дні.

Засновники та ініціатори фестивалю Народний етнографічний театр ”Човен” спільно з Українським Центром Народної Культури ”Музей Івана Гончара” м.Київ за підтримки Сільської ради с. Бобриця Києво-Святошинського району Київської області, Бобрицького екологічно-рекреаційного заповідника ”СІНТІКА”, продюсерської компанії ”EtnoSound” та Студії ювелірного дизайну ”HARARUK”

Фестиваль започатковано задля відродження українського весілля як самобутнього звичаю, показу регіональних, віросповідальних, культурних відмінностей етнічних груп.

Організатори бажають впроваджувати призабутий культ єднання пари та родин до єдиного цілісного Роду українців під благословенням Богородиці, заступниці та берегині всього родючого і нині живущого – Рожаниці.

Передвесільним обрядом "Короваю-Раю" 20 вересня на території Музею Івана Гончара розпочалося святкування.

Гурт "Лукині роси" м. Київ завивав весільне гільце – символа Дерева Роду. Магічне дійство супроводжувалось дівочими співами.

Фестивальний майдан відкривав гурт традиційної української музики "Буття". Навчання українським побутовим танцям проводив Володимир Дудуладенко. Всі бажаючі могли прилучитися до цеї найпопулярнішої забави. Танцювали "Ойру" і "Гречаники", "Якова" і "Голубку"… З "Буттям" весело!

Весільні співи лунали у виконанні гуртів с. Лука (Київщина), "Божичі" (м. Київ), "Ласкавець"(с.Пуста Гребля,Чернігівщина), с.Рудка, (Полтавщина);

У приміщенні музею цілий день працювала виставка творів народного мистецтва на тему символіки Рожаниці. По всіх залах розносився духмяний дух свіжовипеченого хліба. Це народна майстриня Ганна Бут разом з дітьми та дорослими ліпила обрядове печиво, яке тут же випікалося у двох електропечах. Вони спеціально придбані до свята.

Фольклорно-етнографічний ансамбль "Співучі голоси" (с. Бобриця, Київщина) провів обряд розплітання дівочої коси з відповідними співами. Потім усією громадою прикрашали весільне Вільце.

Бгання весільного короваю – центральна подія перед весільних дійств. Це любиме заняття київського гурту "Володар".

Весела подія для глядачів – розподіл весільного хліба, коли кожному дістається смачний кусочок. Працював майстер-клас з вінкоплетіння.

Театр "Човен" і "Астарта" (м. Київ) ткали велике ритуальне полотно Богородиці. Соборну молитву співали "Божичі".

Пісенна обрядовість, народні танці, традиційні ремесла, прадавні вірування та світогляд пращурів, національна символіка та орнаментика, етнічні строї, ткання, вишивка і ще багато з чим могли ознайомитись гості фестивалю.

Завершували перший день word musik гурти "Nagual" (Білорусія), "Balkan Sevdah" (Польща), "ПоліКарп" і "ТаРута" м. Київ.

І це ще не кінець. Головні події відбудуться 11 жовтня. Планується освячення Покрівських

  воріт, розподіл полотна, обрядові весільні дійства, музейний майдан, фестиваль весільного хліба, майстер-класи, народні ремесла, ярмаркова долина, дитяча левада, ретро кінозал, розподіл короваю, виступи первинних фольклорних колективів та етно-рок гуртів.

А також: обрядові дійства післявесільного циклу («кури», «комора», «цигани», «грань»), майстер-клас з народного танцю, кантовий спів, катання на возах, ярмарок, майстер-класи народних ремесел, соборна молитва до Богородиці, урочисте закриття другого Всеукраїнського фестивалю весільної традиції "Рожаниця".

Під час проведення фестивалю коллективами-учасниками та гостями свята буде відтворено на полотні велике "Древо Роду" - символ єднання українського народу до єдиної родини.

Подія відбудеться в с. Бобриця, Києво-Святошинського р-ну, головна фестивальна долина. Початок о 11:00.

Їхати від метро Нивки маршруткою № 824 та №749.

Довідка за телефоном: (8-097)714-61-63, (8-068)351-72-16, (8-068)355-15-71

E-mail: rozhanitsa@i.ua

Адреса організаційного комітету: м. Київ, вул. Івана Мазепи 29 Український центр народної культури "Музей Івана Гончара" кім.№27

 У  час швидкої глобалізації важливо важливо зберегти ідентичність  духовних памяток. В добу тоталітаризму  пісня довго чекала на свою реабілітацію. Вона була  і є оберегом нації, її душею, нехай і зраненою. Одному пісня пом’якшить серце і просвітить розум, іншому – додасть сил для виживання в суровий час дикого капіталізму.

За ініціативою Оксани Гордієць з фольклорного гурту «Рідна Пісня» (художній керівник Василь Триліс) при галереї «Печерська» започатковано  «Вечори пісні». Вже  більше 15років Лауреат  міжнародних та республіканських конкурсів та фестивалів відображає найрізноманітніші прояви життя народу, береже ліричну та волелюбну українську ментальність. Виступ гурту супроводжувався бурхливими оплесками численних прихильників.

В галереї, що на вул. Івана Мазепи 21 корпус 19  з 20 серпня до 4 вересня проходить  виставка Ігора Тимчука, художника з Москви. Його картини виписані в середньовічному стилі і мають глибокий філософський підтекст. Автор ніби перекидає місток між старовиною і сучасністю…

Такий же місток наводить пан Ігор і в музиці. Від своєї бабусі він перейняв автентичну манеру співу. Вона була професійною плакальницею. Це спеціальні люди, які голосили  за померлими. Нині Ігор Тимчук передає цю традицію своїй дочці Оксані. Слухачі  зачудовано вслухались в оригінальну пластичну мелізматику, дивувалися несподівано продовженими кінцівками мотивів, фраз, .чудесним переплетенням чоловічого та жіночого  голосу.

На минулому тижні в галереї  зібрались ті, хто кохається в народній пісні. Гурт автентичноі музики «Буття»  (керівник Олег Бут) порадував високохудожнім чоловічим трьохголосим акапельним співом. Прозвучали старовинні  ліричні пісні, а також  героїчні та військові. Вони супроводжували сотні поколінь, донісши нам прадавню магію наших предків, дух боріння за національне визволення і свободу.

Швидко прогресує новостворений колектив «Вольниця» під орудою Володимира Яремчука. Цього разу домінували у їхньому виступі  члени бувшого гурту «Троян».

Відома солістка  хору «Дарничанка» Ала Чигрин поділилася враженнями від гастролей до Латвії. Розповіла, як тепло зустрічали гостей з України, про давні фольклорні традиції краю. Були на вечорі  відомі люди: Леопольд Ященко – керівник хору «Гомін», Петро Шульга з радіо «Україна»…

В Україні співали завжди, часом забуваючи про конкретних творців. Найкращі з пісень стали народними, пройшовши сито століть, ввібравши в себе їх душевний порух та хист предків. Другий вечір традиційної пісні  показав, що все для більшої кількості людей сучасної України вона стала засобом мобілізації духовних сил, охоронцем українського слова, солов’їної мови.

Український  центр народної культури «Музей Івана Гончара»(вул..Івана Мазепи, 29) 6 -7 вересня проводить Всеукраїнський дитячий фольклорний фестиваль «Орелі». У програмі, складеній на основі автентичної народної культури :

·         Виступи дитячих фольклорних колективів;

·         Загадки, казки;

·         Майстер-класи для дітей та дорослих;

·         Ігровий майданчик;

·         Круглий стіл для вихователів, вчителів, методистів, науковців.

Запрошуються діти від 3 років та їх батьки

 

За часів Київської Русі наш мед і віск постачалися в усі країни середньовічного світу і були основними товарами експорту. Тисячі рецептів медових напоїв знали наші предки. Навіть свята називались «медами».

Україна – батьківщина раціонального бджільництва. Основоположник науки про бджільництво українець Прокопович П.І.(1775 – 1850) сконструював перший рамковий вулик, що й сьогодні є стандартом для бджолярів.

У 2005 році за ініціативи потомственого бджоляра Віктора Ющенка  було створено Всеукраїнську громадську організацію «Братство бджолярів України». Президента України обрано Почесним Головою Братства.

В Україні працює понад 400 тисяч пасічників. Вони мають майже 3.5 мільйони бджолиних сімей. За об’ємами виробництва меду (70 тисяч тон щорічно) Україна посідає п’яте місце – після Китаю, Індії, Аргентини та США.

В 2007 році на ХХХХ Всесвітньому Конгресі Міжнародної Федерації Бджільницьких Асоціацій АПІМОНДІЯ Україна отримала  найбільше нагород з поміж понад 100 країн-учасниць, за винятком господарів, австралійців. Чотири  золотих та чотири бронзових медалі і титул Медової Королеви Апімондії – найкращий наш результат за всю історію. А український мед з білої акації носить титул Кращого Меду Світу.

Про це та про інші досягнення українського бджільництва можна було дізнатися на четвертому Всеукраїнському  святі меду, що відбулося 16-17 серпня 2008 року. Його організатори : ВГО Братство Бджолярів України та Музей народної архітектури та побуту НАН України (Пирогів).

В рамках свята проходив Перший Всеукраїнський Медовий Чемпіонат у 29 класах та у восьми категоріях.

Відкрила свято Медова Королева  Аpimondia – 2007 Тетяна Васильківська. Місцевий священник освятив дійство.

На сцені за два дні  виступила велика кількість фольклорних колективів з усієї України. Ігри та хороводи водили гурти «Володар» та «Лукині  роси» Київ та «Сіверські клейноди». Козацькими розвагами радував «Спас». Всі бажаючі могли зайнятися вінкоплетенням під керівництвом народної майстрині Ганни Бут. Зацікавлення глядачів викликав конкурс краси серед жінок і дівчат за звання «Медова Княгиня».

Майстер-класи з українських танців  проводив автентичний гурт «Буття» Київ. Незважаючи на спеку бажаючих потанцювати було вдосталь. Разом з українцями танцювали росіяни, англійці, японці… У перервах між блоками танців всіх розважав незбагненний лірник Сашко.

Кияни та гості міста залишились задоволені «солодким» святом. Була можливість продегустувати буркуновий, гречаний, еспарцетовий, конюшиновий, липовий, люцерновий, м’ятний, осотовий, синяковий, соняшниковий, луговий, лісовий, гірський, акацієвий мед, тощо. Крім меду було представлено маточне молочко, пилок, прополіс, віск, пергу, забрус, бджолину отруту, гомогенат личинок трутнів та екстракт личинок воскової молі.

Були тут апіпрепарати створені Харківськими науковцями з допомогою українських інноваційних технологій.

Особливою увагою відвідувачів користувались  напої: безалкогольний медовий напій, варений мед (пивна технологія), ставлений мед (технологія холодного бродіння), міцний мед (технологія перегонки чи купажу).

Надовго затримувались глядачі біля свічки в честь річниці Голодомору вагою 200 кг. Вразила всіх Цехова свіча України (висота 2 м, вага 100 кг), що має форму античної колони. Це чудо створили автор проекту Ю Рифляк, художник О.Філіпченко, дизайнер-конструктор А.Ковальов.

В Україні споживання меду становить 1,2 кг на людину. Більше споживається  в Греції (1,4 кг) та в Австрії (1,6 кг). Проте Україна споживає власний мед, тоді як Австрія імпортує 31 % меду.

Поширенню бджільництва сприяють географічне положення і природні умови України. Медоносна флора  нараховує близько 900 видів. Згідно з програмою розвитку галузі до 2010 року заплановано довести кількість бджолосімей до 5 млн для забезпечення запилення  технічних культур, площа під якими зростає щорічно.

Отже будемо з медом, панове! Цей  продукт подарує Вам міцне здоров’я. Низький уклін і щира подяка пасічникам!

   

  Недавно побував на полтавському весіллі. Була нагода переконатися в давніх правічних коренях цього явища. Цікаво було спостерігати за традиційними забавами: «ворітне», «викуп молодої», спільний рух весільного поїзда через три мости, обдарування молодих тощо.

В селі Мацківці, що на Лубенщині, багато місцевих відмінностей. Обдарування, наприклад, відбувається за допомогою трилітрової скляної банки. Пояснюється це так: «Якщо дарують по десятці, то по сто грам … і розійшлись, а якщо більше – то будем гулять!».

Весільний поїзд заїздить до Мгарського спасо-преображенського монастиря, до монумента загиблих воїнів, робить зупинку на мосту. Монастир – це просто райський куточок. Тиша, спокій і благодать оповивають кожного, хто вступив на його територію. Доглянуті сади і квітники вражають.

На мосту відбувається змагання між молодим і молодою за першість. Кожен з них намагається щонайшвидше прив’язати до парапету моста відповідно голубу або червону стрічечку. Тут же розпивається пляшка шампанського. Засмучує купа битого посуду та одноразових стаканчиків…

В селі не тільки зберігають старі обряди, але й творять нові. У величному палаці культури з надписом на фронтоні «50 років великого жовтня» місцевою владою влаштовується театралізоване дійство на яке сходиться все село. Шкода,що це величне дійство перемежовується московською попсою.

Музичні традиції Полтавщини давні і багаті. Проте найбільший занепад їх припадає на період незалежності України. Музична школа , за свідченням її вчителя, не виконує свого призначення і не поповнює ряди місцевих музик, які виконують етнічну музику. Таку музику йому приходиться грати на баяні з дідом скрипалем.

На весілля були запрошені київські музики «Буття»(www.buttia.kiev.ua). Керівник гурту згадує випадок у фолькльорній експедиції. Для відтворення звучання двох скрипок, прийшлось везти діда скрипаля, який грав «повторку», в інше полтавське село до діда, що грав «першу скрипку» за 40 км.

На весіллі стався кумедний випадок. Поїзд молодого відправився до молодої і…забули музик. Думаю, це не випадково. Автентична музика на деяких сучасних весіллях це екзотика, музичний фон, прикольне доповнення. Втрачена на селі культура українського побутового танцю – основної  весільної забави.

В Києві ситуація краща. Щосуботи та щонеділі переважно люди старшого віку під егідою ансамблю «Дружба» збираються на Майдані Незалежності і танцюють під гармошку та бубен від дев’ятнадцятої години і до упору. Проводяться такі танці і в Гідропарку. Три роки тому автентичними колективами «Божичі» і «Буття» започатковано школу танців для молоді при музеї Івана Гончара (щоп’ятниці о вісімнадцятій).

Інший головний атрибут українського весілля – ритуальні дівочі співи. Їх на даному весіллі виконували дві бабці, яким за вісімдесят. Чудові співи. Проте хочеться буквально кричати до місцевих незаміжніх дівчат. Це ж ваш обов’язок співати подружці , яка виходить заміж весільних пісень. Чому ж не перейняли у бабок цю чудову традицію, яка тане на очах. Поспішайте! Запишіть ці перлинки, розучіть і відтворіть цю тисячолітню магію, не дайте загинути.

Так сталося, що останнім часом  головними атрибутами весілля стали застілля, тамада, фата, дискотека. Проте  нинішній молоді цього вже замало. Вони прагнуть відроджувати набутки пращурів. Хочуть справжнього УКРАЇНСЬКОГО  весілля.

А Ви?

24 июля 2008, 15:39 Рубрика: Культура Жанр: Репортажи  

Фірма з міжнародних перевезень  ASSTRA  ASOCIATED  TRAFFIG  AG  організувала 17…19 липня свято AsstrAsummer 2008 «Купальські ночі». Подія відбулася в районі Київського моря, поблизу села Лебедівка.

В мальовничій місцевості виникло палаточне містечко. Ліс розквітнув різними кольорами за якими можна було пізнавати прибулих: москвичі – в червоних, пітерці – в зелених. Мінчани – в помаранчевих, кияни – в біло-голубих строях.

В програму входили як традиційні атрибути свята: Купальський вогонь, оздоблення і розривання Купальниці (гільця), вінкоплетіння, чучело Ярила; так і сучасні розваги – футбольний турнір, дискотека.

 Бажаючі могли вправлятися у стрільбі з лука, викувати щось з металу , виліпити з глини, сплести з лози чи виготовити справжню українську  ляльку. В цьому їм допомагали київські майстри. Приємно привезти додому сувенір зроблений власними руками.

Глядачі достойно оцінили майстерність автентичного гурту «Буття». Танції Полтавщини, Сумщини, Чернігівщини змінювались запальними мелодіями Прикарпаття, Карпат  та Закарпаття. Особливим успіхом користувався майстер-клас з українських побутових танців.  Москвичам сподобалось танцювати «Зайчик», «Коломийку» та  «Гречаники». Мінчанам припали до душі «Картопля» та «Бабуся пече млинці».

Звертаючись до організаторів, хотілося зауважити, що свято лише виграло б, якби було проведено в дні сонцестояння. Для України це 21, 22 червня. Це чарівна пора, коли рік ділиться навпіл. Починаються жнива, Сонце повертає з літа на зиму. Благословенне Небо відкривається і посилає на Землю Космічну енергію. Лише в Купальську ніч Перун запалює на папороті  Квітку Щастя – це чарівне зілля кохання. Вона розквітає тільки раз на рік. Рівно опівночі в темній глушині там, куди не заходить курячий голос, з тріскотом, наче грім з неба, вона спалахує, вмить виростає вгору і горить блакитним вогнем, але зараз осипається. Сміливцю. Який встигне зірвати цю палаючу квітку відкриваються всі таємниці світу…

В цю пору відзначається весілля Вогню і Води. Головні дійові особи  мали бути Купайло та Марена.  Щодо Ярила, то він – уособлення жагучого весняного Сонця і його «похорон» відбувається на початку літа.

Хотілося б на Купальських ігрищах бачити більше елементів шлюбного парування. Адже  в давні часи шлюбні пари вінчалися в Купальську ніч. Тепер цей обряд частково пристосувала для своїх потреб християнська церква.

Міжнародний фестиваль етнічної музики "Тайстра Чугайстра" був перенесений за браком коштів, але все-таки відбувся 28 червня у приміщенні Першого українського театру для дітей та юнацтва ( м. Львів, вул. Гнатюка, 11).

Гості фестивалю київські музики "Буття" представляли народну музику з різних регіонів України, а також героїчні пісні - акапельний чоловічий спів. Колектив сповідує автентичний напрямок. Тобто народні перлини вони намагаються донести до слухача, глядача у первісному вигляді, не змінюючи ні букви, ні ноти, інтонації, характеру, ритму...

Радо зустріли львівяни канадський колектив "KUBASONICS". Його лідер Богдан Черевик, уродженець сусідньої Тернопільщини, перед фестивалем відвідав рідні місця. Крім пана Богдана та його дочки скрипальки в ансамблі немає етнічних українців, проте вони люблять виконувати саме українську музику у власних обробках. Б.Черевик - знаний кобзар і виконавець на багатьох  інструментах колекціонує екзотичні українські музичні інструменти. Цього разу було продемонстровано гру на козі (волинка), дримбі (варган), дводенцівці (подвійна сопілка).

Приємно спостерігати за прогресом від фестивалю до фестивалю у виконавчій майстерності львівського гурту "Люди Добрі".

Героєм вечора став знаменитий львівський фолькгурт "Бурдон". Для них фестиваль став ще й концертом-презентацією нового альбому "Тайстра Чугайстра".

 

Чергова "Етноеволюція" пройшла 6 липня в Кочубеєвському парку м. Батурина Бахмацьгого району, Чернігівської області на високому організаційному рівні, незважаючи на примхливу погоду. Нагадую географію попередніх фестивалів: Київ, Космач, Житомир, Чернігів. Не було великого напливу іногородніх. Тому акція мала місцевий характер.

Запам'яталися своїм завзяттям молоді  київські фолькгурти "Зелен" і "таРУТА" . Зачарував, закрутив у калейдоскопі мінливих мелодій відомий гурт "Топоркестра", що презентував східноєвропейську музику. Особливо сподобався скрипаль Михайло Качалов.

На виступі гурту "Зелен" сталася пригода - пропало електроживлення. Тут всіх виручив київський автентичний гурт "Буття". Музиканти вийшли прямо на поле футбольного стадіону (де відбувалася подія) і провели майстер-клас з українських побутових танців та ігор. Більше півтори години захоплені глядачі спостерігали та приймали участь у цьому дійстві, навіть не догадуючись про прикру обставину.

На завершення добротну музику показали сестри Тельнюк та їхні музики. До нових зустрічей на мандрівному фестивалі!

28 и 29 червня відбувся Перший міжнародний эко-культурний фестиваль Трипільське Коло 2008 Вода.

Дві сцени, толока - будівництво трипільського житла, майданчик Територія Дитинства, Гончарне містечко, Коло Мастрів, майданчик  домашніх тварин, трипільські ігри, виставка-ярмарок, територія семінарів (екологія, здоровий спосіб життя, історія, археологія, культура), коло мистецтва, етноатракціони, спортивний туризм, спортивні розваги, Трипілля-квест, виступи фолькльорних и етнорок коллективів, міждународна школа автентичних танців, демонстрація кінофільмів про воду, про Трипільську культуру, трансляція фестивалю Відкрита ніч...

Від одного переліку подій дух захоплює! А якщо взяти в цьому  участь...Десять тисяч людей були такими щасливцями, хоча територія фестиваля дозволяла приняти сто тисяч! Вітаю генерального продюсера Олеся Журавчака с вдалим початком.